• Ви знаходитесь тут:

• Смотрицький ліцей імені М. Смотрицького
• Бібліотека
• Мелетій Смотрицький

Мелетій Смотрицькийhttp://uk.wikipedia.org/wiki/

Майже всі біографи сходяться на тому, що Мелетій народився в спадковому маєтку батька у Смотричі. На Поділлі, Смотричі та Кам’янці, зробив перші кроки стежиною життя. Дуже швидко привела вона до мурів древнього Острога, у стіни слов’яно-греко-латинської академії. Його вчителями були батько, грек Кирило Лукарис, який після смерті Герасима став ректором в Острозі.

Далі навчання Мелетій продовжує у Віленській єзуїтській академії. А після її закінчення приймає пропозицію князя Соломирецького, переїжджає в його маєток під Мінськом на правах домашнього вчителя-наставника. Разом з сином Соломирецького – княжичем Богданом Мелетій подорожував за кордоном, слухав лекції в Лейпцігському, Віттенберзькому і Нюрнберзькому університетах. Очевидно, за кордоном одержав вчений ступінь доктора медицини.

1608 року, повернувшись у Вільно, включається в національно-релігійну боротьбу, видає анонімний трактат “Відповідь” та великий полемічний твір “Тренос” (“Плач” ). “Тренос” – найвидатніший літературний твір М. Смотрицького, написаний у формі “Плачу” православної церкви, зверненого до тих, хто її покинув, перейшов у католики, або прийняв унію. Ось зразок “голосіння церкви”:

_____________________________________________________________________

“Горе мені бідній,

Горе нещасній,

Ах – з усіх сторін

Ограбованій,

На світову ганьбу мого

тіла з усіх риз оголеній!

Горе незносимими

тягарами обтяженій:

Руки в оковах,

Ярмо на шиї,

Пута на ногах…”.

Критика католицької ієрархії, зображення тяжкого становища переслідуваного населення України та Білорусії, заклик до боротьби за свої права не залишились не поміченими. Король Сигізмунд ІІІ 1610 року заборонив продавати і купувати книгу, наказав відібрані екземпляри спалити, видавців та авторів Теофіла Остролога (псевдонім автора) заарештувати.

М. Смотрицький виїхав на Україну і так врятувався від арешту. Тут, очевидно, певний час викладав в Острозі, був одним з перших ректорів Київської братської школи.

1617 року знову повертається у Вільно (нині Вільнюс), поселяється у Святодухівському Братському монастирі, приймає по стриження в ченці під іменем Мелетій, викладає у Віленській братській школі, працює над створенням слов’янської граматики.

Появу граматики обумовили не тільки філологічні уподобання автора чи шкільні потреби, а ідейно-політичного характеру. У той час на Заході потреби науки і культури задовольняла латинська мова, а Речі Посполитої – польська. На Україні і Білорусі подібні функції мала виконувати церковно-слов’янська мова. Але вона була в занедбаному стані, мало хто вивчав її і мало хто знав.

Петро Скарга – запеклий єзуїт іронізував: “За допомогою слов’янської мови ніколи ніхто вченим не стане. Власне правил і граматики мова не має і мати не може”. Мова – то фундамент народності, нації, засіб боротьби проти засилля католицизму, утисків українського і білоруського народів. Тому

М.Смотрицький поставив за мету створити справжню повноцінну граматику. За відправну точку взяв граматики класичних мов – грецької і частково латинської. Вчення про мову поділив на чотири частини: орфографією, етимологією – розділ про частини мови, синтаксис – про словосполучення, просодію – правила віршування. На початку підручника помістив своє звертання – “учителям шкіл”, прищеплювати навички правильної вимови. Так і назвав свою працю “Граматтіки словенския правильноє синтагма”, тобто правильне сполучення слів. Нехай тепер хто спробує сказати, що у цієї мови немає правил!

Граматика здобула собі довге життя. В 1648, 1721 роках перевидавалась в Росії, мала вплив на написання Граматик болгарів, сербів і хорватів.

М. В. Ломоносов пізніше назвав її “воротами своєї вченості”.

“Я спасення шукав для народу”

В 1620-21 рр. в Росії, на Україні і Білорусії перебував з високими повноваженнями константинопольського патріарха єрусалимський патріарх Феофан. На цей час всі єпископські кафедри засіли уніати. Православне духовенство просило його висвятити православних ієрархів. Феофан згодився прийняти кандидатів. Пізньої ночі при затемнених вікнах і без голосного церковного співу під охороною козаків у києвобратській церкві відбулося посвячення нових владик: митрополитом київським став Ігумен Києво-Печерського монастиря Йов Борецький, Мелетій Смотрицький був висвячений на архієпікопа полоцького, вітебського і мстиславського, було освячено ще п’ять єпископів на вакантні єпархії.

Православні у Вільно з великим ентузіазмом зустріли свого нового владику, почали збір коштів на пошиття йому оздобленого золотом і сріблом архієпископського вбрання.

Але тут заправляв уніатський архієпископ Йосафат Кунцевич – людина фанатична, агресивна і мстива, якого підтримував і польський король. Король визнав нових владик незаконно посвяченими, а патріарха Феофана – турецьким шпигуном. Почалась довга виснажлива боротьба, якої М. Смот-

рицький не витримав.

Після подорожі по країнах Сходу він повернувся з переконанням перейти на сторону унії, щоб зупинити протиборство. Свої погляди записав в “Апології”. Потім привселюдно зрікся її, а згодом відмовився і від зречення. Чим пояснити це? І, мабуть, шляхетським походженням, і єзуїтським вихованням у Віленській академії, і слабким характером, і важким матеріальним становищем, у яке його ставили католики та уніати, а також грубістю і безтактністю, з якою православне духовенство намагалося повернути його у свої лави.

У важкому моральному стані покидав білий світ. Це вдало передав у своєму вірші поет-подолянин Валентин Бендюг:

Ніч прийшла у Дермань,

Як прочанин голодний.

Принесла, як вериги, туман.

Одягла власницю на

дзвони холодні.

Сповила монастир у

дрімотний дурман.

Тільки гавкіт собак

У розорених селах

Долітає крізь мжичковий мак…

Віковічний вітряк скоро

муку домеле,

Бо життя вже змолов той

безкрилий вітряк.

Залишилася ніч

І остання вже свічка…

Відцуралися Київ і Січ…

Я сьогодні піду, моя мамо,

у Вічність –

Вже душа моя чує чаїний

той клич.

Сподіваюсь тобі,

Моя Нене єдина.

На одрі я у скруті й журбі.

Причасти і прости, Мамо,

блудного сина –

Не шукав у світах я

розкошів собі.

Я спасення шукав

Не собі – для народу,

Що сліпцем серед зрячих блукав.

Я в освіті його бачив ключ

до свободи.

Тож, себе ув’язнивши,

“Граматику” склав.

Причасти і прости,

Мамо, блудного сина –

Бо ж не був я безгрішним святим.

Та коли тяжкий хрест свій

несла Батьківщина, -

Я підставив плече, щоб той хрест донести.

Помер Мелетій Смотрицький 9 січня 1634 р. в Дерманському уніатському монастирі, будучи його Ігуменом. Похований у монастирській церкві.

Коментарi